Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Головна » 2010 » Грудень » 26 » НОВИЙ РІК
22:49
НОВИЙ РІК
Історія свята    У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й присвячено, як правило, до березня. Усі язичницькі народи ознаменовували його богослужбовими обрядами, урочистими приношеннями й забавами. Древні єгиптяни відзначали початок нового року святом відродження Осириса. У Стародавній Греції народ і жерці, надягнувши на себе маски, влаштовували на вулицях ходу з піснями й танцями. Жінки, що збиралися на звані вечори, займалися ворожінням.

 Месопотамія
  На думку вчених, найдавнішою є традиція святкуватння Нового року в стародавній Месопотамії. Усі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода в Тигрі і Євфраті. Початок кліматичного сезону пов'язувався з перемогою світлого бога, Мардука над силами руйнування й смерті.

Протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами було ознаменовано цю подію. Заборонялося працювати в цей час, карати, вершити суди. Клинопис на одній із глиняних табличок розповідає, що це були дні «неприборканої волі, коли весь світовий порядок ставився нагору ногами. Раб перетворювався на пана».

Стародавній Єгипет

Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сіріус (розкид із липня по вересень), і починався перший сезон давньоєгипетського року — «ахет». Розлив Нілу називався приходом Хапі — бога Верхнього і Нижнього Нілу. Це були святі часи для Єгипту, адже посуха ставила під загрозу саме існування землеробської держави. Тому зі сходом Сіріусу починався новий період життя стародавніх єгиптян, які на ту пору закінчували сівбу.

Підготовка до зустрічі Нового року починалася задовго до розливу. У храмових господарствах відгодовували жертовних биків і птахів, запасалися маслом і ароматичними смолами. Жерці розраховували день прибуття води, і напередодні призначеної дати народ збирався на березі й радо вітав вали, які йшли з півдня на північ. Попереду стояли жерці храмів, усюди люди радісно зустрічали життєдайні води. У день розливу Нілу приносили жертви Хапі, до річки кидали сувої папірусу з написаним на них переліком дарів. Статуї бога Амона, (з яким іноді ототожнювали Хапі), його дружини і сина ставили в човен. Човен плавалв Нілом місяць. Це супроводжувалося співами, танцями та веселощами. Потім статуї вносили назад до храму. При святкуванні Нового року в єгиптян існував звичай наповнювати спеціальні судини «святою водою» з Нілу, що розливався, і вода якого в цей час вважалася чудодійною. Звільнені від робіт, єгиптяни відвідували своїх друзів і родичів, разом із ними вшановували пам'ять предків і славили богів.

Давньоєгипетський Новий рік був також пов'язаний із культом богині любові і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра. За дві ночі до Нового року верховний жрець із помічниками проводив ритуальне очищення статуї богині в храмі Хатхор у Дендері. А в ніч напередодні Нового року — «ніч Ра», коли відбувалася битва бога сонця з богами темряви — проводили урочисту ходу, у якій разом із жерцями брали участь фараон із дружиною. Статую Хатхор несли на священному човні і встановлювали в альтанці з 12 колонами, що символізували місяці року, на дасі храму. Із появою першого променя сонця в новому році фіранки відкривалися, і на богиню виливалося сонячне світло — містичне благословення богом Ра дочки Хатхор, храму й усього світу.

Стародавній Рим

У древніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, що збігався з початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких місяців (напр. лат. September (вересень) — буквально — сьомий, лат. October (жовтень) — буквально — восьмий і т. д.). Імператор Нума Помпілій збільшує кількість місяців на два — Ianuarius (січень) та Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. 153 р. до н. е. початок року було перенесено на 1 січня.

У 46 році до нашої ери римський імператор Юлій Цезар реформує календар, який згодом отримав назву юліанського, однак 1 січня залишається початком року. У цей день Римляни приносили жертви Янусу й починали з нього великі заходи, вважаючи перший день року сприятливим. У цей день у Древньому Римі було прийнято відпускати на волю рабів.

Церковне новоліття у Візантії

За Візантійською традицією початком церковного року («Новоліття») вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Нікейському соборі та, згідно з переданням, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божого) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Заповіту.

Вибір дати був пов'язаний із тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день іудейського свята жнива, що святкували з 1 по 8 вересня

Установлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Початково Костянтином I було встановлено дату новоліття 23 вересня — датою народження першого римського імператора Октавіана Авґуста і лише в 462 було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.

Новий рік у середньовічній Європі

У середньовічній Європі початок Нового Року приурочували до одного з церковних свят:

Давньоримська традиція святкування 1 березня зберігалась у Венеціанській республіці до 1797 року, а також тривалий час на Русі.

Протягом 16 — 17 століття в більшості країн Європи перейшли на сучасну традицію святкування 1 січня.


Новий рік на Русі

Як і у більшості давніх народів, початок Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове Літо».

Із прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу.

Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня відповідно до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від «Створення світу». Перенесення було узаконено московським митрополитом Феогностом, а остаточно постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року, 1 вересня затвердив імператор Іоанн III. У цей рік церква відзначала 7000 років від «сотворення світу» й очікування кінця світу набули широких масштабів.

У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Річі посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового». Ця система зустрічається в українських літописах того часу.

 Новий час

У 1582 році папа Григорій XIII увів нову календарну систему, що одержала назву григоріанської або «новий стиль». Православна церква на Константинопольському соборі 1583 року визнавши неточність юліанського календаря, однак, відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами». У той же час протестантські країни перейшли на григоріанський календар лише у 18 столітті, таким чином тривалий час Новий Рік у православних та протестантських країнах наступав на 11 днів пізніше за католицький.

20 грудня 1700 року за указом царя Петра I Новий рік у Російській Імперії святкують, «…за прикладом усіх християнських народів…» 1 січня, причому як і раніше — за юліанським календарем. У XVIII столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість у Російській імерії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, що входили до її складу не збігався з західноєвропейським.

У 1918 році декретом Раднаркому «…з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами рахування часу…» було прийнято перехід на Григоріанський календар і Новий Рік знову почав збігатися з європейським. Натомість російська, а також Сербська та Єрусалимська православні церкви відмовились переходити на новий стиль, унаслідок чого усі нерухомі церковні свята, а також Новий рік святкується за старим стилем, у результаті чого утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік. Як додаткове свято, старий Новий рік і понині святкується в Росії, Україні, Білорусі, Сербії, Чорногорії та окремих районах Швейцарії.


Автор Михайлів Ольга

Матеріал взято зі сайту http://uk.wikipedia.org


 

Переглядів: 449 | Додав: ole4ka-karimowa | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 ole4ka-karimowa  
0
respect

Ім`я *:
Email *:
Код *: